Вы укропы, а мы вот русские… Скоро будем в Киеве!!!

 Російська мова Англійська мова
Флаг РоссииФлаг Соединенных Штатов

Сьогодні ми розпочинаємо цикл статей про жах, який пережили українські полонені, перебуваючи у місцях несвободи так  званих «ЛНР» та «ДНР». Кожна розповідь ґрунтується на правдивій історії, яку було отримано членами ГО «Мирний Берег», в ході фіксації порушень прав людини в зоні військового конфлікту на Сході. Спілкуючись із звільненими, ми дійшли висновку, що навіть близькі та рідні не завжди знають і розуміють, що довелось пережити колишнім полоненим. Саме тому ми ділимося з вами історіями, про які зазвичай мовчать… З етичних міркувань ми не завжди називатимемо правдиве ім’я головного героя. Всі інші відомості, факти та обставини ми залишаємо без змін. Публікуватимуться матеріали на сайті ГО «Мирний Берег» http://mb.net.ua у рубриці «Спогади полоненого» один раз на тиждень. Кожна стаття буде виходити лише за згодою звільненого.

 Олесь потрапив у полон після обстрілу с. Дзеркальне в серпні 2014 року. Затримували його військовослужбовці ЗС Російської Федерації поблизу с. Строїтель.

Автор ілюстрації – Роман Плакса.

 «Вони особисто говорили, що з псковського десанту, … був серед них старший лейтенант —  чеченець, він сам про це говорив, … один взагалі говорив, що воює з першої чеченської. … Ми вийшли на блок-пост, про який не знали, а там БМД [бойова машина десанту], … або розстріляють, або… Були хлопці, яким зав’язували очі скотчем, вдягали вату і зав’язували очі скетчем. ... Нам сказали, що ми УКРОПИ. … У мене була контузія, а мені дали дві таблетки активованого вугілля».
Ніч після затримання Олесь, разом з іншими полоненими,  провів у підвалі церкви, що стояла серед поля, неподалік місця затримання.

«Забрали речі, телефон, документи, гроші, усе що було при мені, усе забрали. Приниження було, те як вони нас тримали, обзивали, били, а ти не можеш нічого вдіяти, не можеш ніяк відповісти. Говорили, що я українець, а це новоросія».

 На ранок усіх повантажили в КамАЗи і повезли в невідомому напрямку, полоненим залишалося лише здогадуватись, що з ними буде далі
«Перевозили нас в КамАЗі, просто в причепі, через територію Російської Федерації. Ми виїхали з України, об’їхали наші війська і заїхали знову в Україну. Ми тент прорізали, бо забороняли нам дивитись куди нас везуть, позаклеювали всі вікна скотчем, щоб ми не могли дивитися. Ми бачили кордон там, собі отвір зробили і дивилися.»
 Полонених привезли в м. Сніжне Донецької області на територію міського відділку міліції та віддали ополченцям так званої «ДНР».

  «Ми перебували в гаражі міськвідділу. В одному гаражі було 54 чоловіка, в другому 45.    Зовсім було погано, спали на землі, стеля протікала, як йшов дощ то йшов і на вулиці і  всередині. Стеля трухлява, спали на дверях, на дошках, хто що собі присунув. Нас загородили  металевою сіткою, а самі сиділи за воротами з автоматами. Годували два рази в день, по  тарілочці води і трішки каші без солі, ніби як супчик. Я схуднув кілограмів на двадцять. Раз в  тиждень давали телефон на хвилинку-подзвонити мамі. Будили о сьомій, вишиковували,  перераховували і відбирали на роботи».

 На той час у м. Сніжне на примусових роботах працювали близько 50 українських полонених, а загалом ополченці утримували близько 200 осіб.
«Ми постійно працювали на роботах, кожного дня, окрім неділі. Спочатку прибирали територію, місто прибирали, потім розбирали підірвані будинки, збирали боєприпаси. В основному завали розбирали. Наглядачі стріляли під ноги, били по спинах, по голові били, принижували морально. Їм це просто подобалося познущатися, не було чим зайнятися, от вони і могли прийти, прикладом зарядити по спині. Говорили: "скажеш старшому, ми тебе взагалі застрелим"».
 Під час нашої розмови Олесь розповів нам про факти підтримки сепаратистів  з боку Російської Федерації.
illu 2

"Той, хто прийшов з мечем" автор Наталя Мелесь

 

«Ми бачили військових, зброю, техніку. Бачили дві колони російської техніки, яка йшла від кордону Росії в сторону «ДНР». Танки, бойові машини десанту з білими колами, так росіяни позначали свій військовий транспорт. Ми спілкувалися з російськими військовими, вони не приховували свого походження… Сміялися з нас… Казали: «Вы УКРОПЫ, а мы вот русские войска… Скоро будем в Киеве!!!».

 Олеся було звільнено в вересні 2014 року, в результаті обміну. Разом з ним з полону так званої «ДНР» повернулися додому 71 український військовослужбовець.
«Добре, що я шкуру звідти виніс. Майже кожен день я получав, за те що відстоював свої позиції, а що робити, я не мовчу ніколи. Дали б мені їх тут зараз, я їх загриз би».
 З моменту звільнення Олеся пройшло більше року. За усе, що йому довелося пережити, нікого не було притягнуто до кримінальної відповідальності чи покарано. Конфлікт на Сході країни триває і зараз...Перед випуском статті ми запитали Олеся, чи не хоче він щось додати. Йому було що нам сказати.
«Найважче було витримувати приниження і побої. Ти не можеш відповісти!!! А що ми могли? У них зброя. І вони українці, які нещодавно вважалися одним народом з нами. Сумно...Після повернення додому у мене кардинально змінилися погляди. Гроші в нашому житті не мають великого значення, головне здоров’я та свобода.До людей я почав ставитися з більшим негативом… Вони не розуміють, що це війна. І вона зовсім поруч. І якщо ми не зупинимо ворогів там, то скоро вони будуть руйнувати наші будинки тут.».
©2015 Катерина Віжевська, для ГО «Мирний Берег» Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на сайт ГО «Мирний Берег» в першому абзаці.