Двоє волинських волонтерів отримали нагороди

У Києві в Народному домі відбулося вручення нагород волонтерам-активістам. Серед них — двоє наших земляків

 

Знаків народної пошани «Волонтер України», які за рішенням всеукраїнських організацій «Звитяга» і «Країна» вручаються волонтерам уже другий рік поспіль, удостоїлися лучани Раїса Феденчук і Геннадій Щербак. Таким чином «Всеукраїнське об’єднання громадян «Країна», метою якого є зміцнення співпраці між громадськими формуваннями, відзначило активність і самовіддану працю волинян.

Зауважимо, що обоє нагороджених — відомі в краї люди. Колишній мешканець Луганщини, а нині лучанин Геннадій Щербак очолює громадську організацію «Мирний берег», яка займається пошуком зниклих безвісти військових і цивільних українців, тісно співпрацює із переговорниками, силовими структурами, котрі намагаються повернути людей додому.
Раїса Феденчук підтримує бійців на передовій. В’яже для них теплі шкарпетки. Нерідко нитки для роботи купує й за власні кошти, виділяючи зі скромної пенсії медика.
Для 82–річної лучанки Раїси Феденчук нинішня нагорода уже третя. Перші дві — «За відданість Україні» та «За жертовність і любов до України» — церковні.
 Другу медаль Раїсі Володимирівні вручив торік у Києві Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет як волонтерці «Самооборони Майдану». Адже вона одна з тих активних жінок, котрі вже з початку масових протестів у Києві й Луцьку допомагали мітингувальникам чим могли: одягом, харчами, коштами. Тепер пані Раїса підтримує бійців на передовій. В’яже для них теплі шкарпетки. Нерідко нитки для роботи купує й за власні кошти, виділяючи зі скромної пенсії медика. На передову жінка вже відправила 500 пар шкарпеток. І на цьому не зупиняється, працює не покладаючи рук.

— Наступного тижня волонтери знову мають їхати на Схід, — каже, — тож я готую бійцям свій материнський новорічний подарунок.
До речі, спершу окремі сусіди, дізнавшись, що бабуся днями просиджує над рукоділлям, плете бійцям теплі речі, крутили пальцем біля скроні. Мовляв, навіщо ти мучишся, все одно ж не дійдуть до них, а потраплять на базар. Та вона не звертала уваги на такі розмови. Своїм моральним обов’язком жінка вважає допомагати воїнам, які захищають Україну, котру вона, білоруска за місцем народження, полюбила усім серцем.
Бабуся розповідає, що в’яже давно. Її юність припала на нелегкі післявоєнні роки.
— Тоді нам усім жилося скрутно, — розповідає Раїса Володимирівна. — Грошей ледве на їжу вистачало, не кажучи вже про одяг. А так хотілося похвалитися перед подружками новим светриком чи беретиком. Про те, щоб купити, навіть не думалося — сім’я була багатодітна. Тож попросила маму навчити в’язати.
Навики роботи зі спицями пригодилися і в дорослому житті. Коли в пані Раїси з’явилося троє власних діток, матуся обв’язувала їх. Своє вміння передала і їм, як і небайдужість до долі України, активну громадянську позицію.

 

Євгенія СОМОВА                                                                                                                                                                                                                                                         «Волинь-нова»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *