Неоімперська ідеологія Росії. Наслідки та шляхи протистояння.

Протягом останніх декількох років українське суспільство пережило і продовжує переживати низку потрясінь, інспірованих з боку нашого північного сусіда - Росії, політичне керівництво якої ніяк не може позбутись неоімперських амбіцій з претензією на статус "третього Риму". Безумовно, що м’яко кажучи, "недружні" потуги Москви суттєво впливають на подальший розвиток ситуації в Україні. І якщо раніше акцент Кремлем робився на утвердження власних позицій на півдні, сході і в центрі України, то віднедавна "російський слід" у сенсі розхитування внутрішньополітичної ситуації в нашій країні почав виявлятись і на західноукраїнських теренах.

Влада РФ, у кращих традиціях радянської, продовжує вдаватись до  терору на державному рівні у всіх його проявах - фізично знищує окремих політичних та громадських діячів, руйнує важливі оборонні та інфраструктурні об’єкти, провокує виникнення міждержавної напруги і підбурюючи деяких суб’єктів міжнародних відносин на конфронтацію з Україною. Щодо останнього, Москва й надалі вживає застарілі форми і методи часів Сталіна і "холодної війни". Єдине, що змінилось – ідеологічні установки: якщо раніше в якості головного чинника використовувався т. зв. "класовий принцип", то на сьогодні він трансформувався у міжетнічний (як варіант – міжконфесійний) фактор.

З метою посилення антиукраїнських настроїв в Європі та відволікаючи увагу світового співтовариства від агресії в Україні, Москва й надалі прагне  акцентувати на українсько-польському етнічному протистоянні часів Другої світової війни, використовуючи при цьому елементи "гібридної війни". Шляхом обману і терору влада РФ прагне сформувати хибне переконання, насамперед в польському суспільстві, про здійснення з боку "українських націоналістів та бандерівців" тиску на активістів і членів польської нацменшини, вчинення актів вандалізму на меморіальних об’єктах загиблим у часи двох світових воєн полякам на Західній Україні. З 29 березня цього року Росія відкрила нову сторінку у підготовці та вчинення провокацій з метою зниження позитивної динаміки і напрацювань у польсько-українському міждержавному діалозі та переведення його в площину конфронтації.

Зокрема, Росія (і це розуміють як представники польської політичної еліти, так і більшість пересічних поляків) інспірувала обстріл Генконсульства РП у Луцьку, наперед "призначивши" виконавцями замаху "бандеро-фашистів, для яких антипольська ідея є сенсом їхнього існування".

У цей же день Москва організувала під польськими прапорами акцію з перекриття міжнародної траси Львів-Рава-Руська (до речі, на момент її проведення інцидент з ГК РП у Луцьку ще не був відомий широкому загалу ні в Польщі, ні в Україні). В руках учасників даного "пікету" були транспаранти і плакати з провокаційними надписами "Ні геноциду поляків", "Волинь у серцях" та іншими, які очевидно вимагають рішучих дій з боку правоохоронних органів України. За півгодини до початку акції в одній із соціальних мереж з'являється сторінка "Польський Львів". І тут негайно публікують відео з акції. Також невідомі пишуть про якийсь геноцид поляків. При цьому, членів товариств етнічних поляків, які діють на Волині на цій акції не було.

Черговим елементом гібридної війни Росії проти України слід вважати нещодавній інцидент зі спробою контрабандного ввезення з нашої держави до Польщі корабельної гармати російського виробництва двома нашими співвітчизницями через міжнародний автомобільний пункт пропуску Дорогуськ з подальшим розголосом події в російських виданнях http://www.lenta.ru.  Цей випадок є нічим іншим як відвертою компрометацією України з боку РФ на міжнародному рівні для створення "відповідного" резонансу, яких, за розрахунками Кремля, повинен вплинути на прийняття остаточного рішення щодо надання офіційному Києву безвізового статусу. 

Постає питання - невже усі вище перелічені події є випадковим збігом обставин? Відповідь очевидна – однозначно ні. Загостренню ситуації на західних теренах України "сприяє" діяльність російських спецслужб, які в той чи інший спосіб прагнуть посилити антиукраїнські настрої всередині європейського суспільства, особливо напередодні прийняття доленосного для України рішення щодо надання їй безвізового статусу.

Методи роботи російських спецслужб в Україні дають підстави вважати, що влада РФ продовжує використовувати широкий спектр арсеналу гібридної війни, у т. ч. терору у всіх його проявах.

По-перше, цілеспрямовано і постійно частині українського суспільства через релігійні громади, а по суті церковні приходи УПЦ МП, нав’язується думка про неправомірність і антигуманну діяльність чинної влади стосовно власного населення, яке примушують вбивати осіб однієї віри під лозунгом проведення АТО. Також, як неправомірна кваліфікується діяльність "розкольницької" УПЦ КП, яка не бажає об’єднатися в єдину УПЦ під гегемонією МП, як більшої за чисельністю функціонуючої в Україні церковної конфесії.

По-друге, руйнування важливих в оборонному значенні військових об’єктів шляхом проведення диверсій і звинувачення у неналежному виконанні службових обов’язків військовослужбовцями ЗСУ. В даному контексті переслідується ціль дискредитації силових та спеціальних відомств в очах українського суспільства.

По-третє, відбувається залякування представників влади РФ, які все частіше виявляють бажання покинути країну через "скочування" Росії до диктатури. Яскравими прикладами можуть бути "раптові смерті" колишнього постпреда РФ в ООН Чуркіна, низки колишніх високопосадовців з силового блоку уряду, які були причетні до анексії Криму та початку військових дій на Донбасі, "полонієвий скандал" у Великій Британії тощо. Останнім у цьому ряду стоїть замах на екс-депутата державної думи РФ Дениса Вороненкова. Акція проведена в Києві, що повинно свідчити про: а) невідворотність покарання "відступників"; б) неспроможність українських спецслужб ефективно виконувати свої функції.

По-четверте, продовжується роздмухування міжнаціональної ворожнечі на історичному ґрунті між Україною та Польщею, шляхом вчинення актів вандалізму щодо пам’ятників загиблим з обох сторін, проведення сумнівних за своїм змістом акцій протесу та врешті-решт руйнування польських державних споруд в України через їхній обстріл. Зазначене дуже схоже на "весняний сценарій" подій 2014 року що відбувались на Сході України. Відмінність полягає лише в тому, що тепер захисту від "фашистів та націонал-бандерівців" потребують представники польської меншини, а не російськомовне населення.

На жаль, ще не всі персоналії із західного політикуму розуміють той факт, що починаючи з 2014 року Україна опинилася під тотальним тиском Кремля, який всіляко прагне унеможливити процес європейської інтеграції нашої держави, залишивши її під своєю "опікою" і примусити українську владу "враховувати інтереси" РФ при прийнятті важливих державних рішень. Однак, у випадку хоча б часткової інтеграції Києва в європейське економічне і політичне середовище, Москва вимушена буде змінити тактику своєї зовнішньої політики стосовно України, в першу чергу, через недосяжність головної мети - відкладення на невизначені терміни питання надання безвізового статусу Україні.

Одним із важливих елементів боротьби проти зовнішньої агресії Кремля, у т. ч. діяльності її спеціальних служб на "українському" та "польському" напрямках, слід вважати посилення антиімперської (спрямованої проти кремлівських зверхників) риторики в обох державах. При цьому, необхідно спиратись на події уже новітньої історії, де Польща, так само як і Україна, зазнала чимало утисків з боку РФ, які в більшості випадків спричинені неспроможністю сучасного московського політичного пулу відмовитись від архаїчної за сучасних геополітичних реалій неоімперської ідеології.

При цьому, не зайвим буде вкотре нагадати як полякам, так і світовій спільноті про далеко неоднозначну роль РФ у катастрофі "борту № 1" під Смоленськом 10 квітня 2010 року, факти постійного втручання Росії у взаємовідносини між польською і українською сторонами, підтримка Кремлем радикальних політичних сил в РП з метою посилення антиукраїнських настроїв всередині як Польщі зокрема, так і ЄС загалом тощо.

Розуміння необхідності захищатись від "зовнішніх" загроз з боку Москви дасть шанс Польщі і України вистояти, зберегти свої права і свободи, національну автентичність і забезпечити гідне місце у світовій політиці.  Польща і Україна були і продовжують бути заручниками політики Кремля, насамперед через своє географічне розташування, історичні обставини, які так чи інакше перепліталися з історією Росії, на жаль, у більшості випадків у негативному для поляків та українців контексті.

Зважаючи на вищевикладені обставини, лише консолідована позиція обох держав, добросусідство та партнерство між поляками і українцями є тим хвилерізом, об який розіб’ються недружні наміри північного сусіда, який прагне всіма доступними способами загострити польсько-українські взаємовідносини. І Варшава, і Київ повинні докласти максимум зусиль на нівелювання наслідків політики "путінської" Росії, яка у ХХІ столітті реалізовує власні пріоритети за мірками сталінських часів.

І, звичайно, вбивство колишнього депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова у Києві як акт помсти і залякування В. В. Путіним усіх бажаючих з його "команди" виїхати з Росії і надавати покази міжнародним слідчим органам проти режиму російського лідера. Смерть Д. Вороненкова є демонстративною  політичною розправою над тими політиками, які вбачають у В. В. Путіні національну загрозу для Російської Федерації, і це вже не викликає сумнівів ні у кого. Однак, не всі ще розуміють, що цією та подібними акціями Кремль лише консолідує міжнародне суспільство у переконанні щодо необхідності збереження та посилення політико-економічного тиску на Росію як країну, в якій не діють демократичні цінності, права і свободи її громадян, правосуддя, свобода слова та інші аспекти, без яких не може існувати насправді вільна держава (нація) в широкому розумінні цього слова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *