Ювенальна превенція

За час роботи організації до нас надійшло декілька звернень від громадян, які стали жертвами насильства в сім’ї та просили захистити їх права. Нас було рекомендовано як правозахисну організацію людьми, яким ми надавали безпосередню юридичну допомогу  в рамках нашої основної діяльності (пошук зниклих безвісти внаслідок збройного конфлікту). Звичайно, ми не мали права відмовити у такій допомозі, навіть попри реальний брак часу у зв’язку з роботою за основним напрямом. В процесі дослідження ситуації стало зрозумілим, що корінь проблем жертв сімейного насильства в певній мірі аналогічний проблемам, які виникають у членів сімей зниклих безвісти та жертв насильницьких зникнень. І назва йому – людський фактор, що полягає у бездіяльності та відсутності належного реагування уповноважених осіб під час розгляду заяв вище вказаної категорії громадян. Така ситуація перш за все продиктована безкарністю посадових осіб. Крім того, страх жертв звертатись до відповідних органів виходить не тільки з огляду на повторне вчинення акту насильства з причини помсти, а й від байдужості посадової особи до проблеми сімейного насильства, зокрема, яка не бачить суспільної небезпеки в таких діях. Питання недостатньої законодавчої регламентації взагалі займає останнє місце.

А тому не дивно, що у випадках, якими займались члени нашої організації, жертва сімейного насильства або вже відчула на собі це з власного досвіду, або таке відбулось з її знайомими. Першим питанням, яке ставили нам жертви чи не буде їм гірше у разі звернення до поліції. Думка про те, що можна отримати невиправдану тяганину, відсутність покарання насильника, у зв’язку з чим погіршення ситуації в сім’ї, осуд сусідів – викликала в них страх та страждання.

Розрахунки, проведені Інститутом демографії і соціальних досліджень за замовленням Фонду народонаселення ООН, говорять про те, що щорічно 1,1 мільйон українок стикаються з фізичною та сексуальною агресією в сім’ї, а смертність жінок від домашнього насильства в Україні сягає 600 жінок на рік — це втричі більше, ніж гине в зоні антитерористичної операції на Сході за той же період. Усього за 2017 рік кількість жінок, які постраждали від домашнього насильства — понад мільйон. При цьому лише 110 тисяч з них подали заяви в поліцію, і лише 4,4 тисячі заяв дійшли до суду.
Заяви до правоохоронних органів подають 10-15 % постраждалих українок.

З огляду на вище зазначене, актуальність та серйозність проблеми, ми вирішили створити нову рубрику на сайті «Насильство в сім’ї», з метою виявити і показати порушення прав жертв сімейного насильства та роботу органів та установ, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Нижче ми подаємо перший кричущий факт, телефонну розмову між юристом ГО «Мирний берег» та капітаном ювенальної поліції,  який красномовно вказує на відношення до проблем жертви сімейного насильства, на байдуже ставлення до можливих негативних наслідків від прийнятого рішення опікунською радою, до якого вона має безпосереднє відношення та несе відповідальність. Ключовим моментом у цій розмові є відповідь капітана ювенальної поліції на запитання юриста, чи несе вона відповідальність за прийняте рішення опікунською радою, призначити дні та години на побачення батька з дітьми, який стоїть на обліку як насильник в сім’ї, у разі, якщо під час таких побачень буде вчинено насильство.
Відповідь звучала наступним чином: «…Звичайно, ні!». 

Важливо зазначити, таке рішення було прийняте без обов’язкової участі матері, яку не повідомили про дату і час засідання Комісії у справах дітей. Крім того, на розгляд комісії капітаном ювенальної поліції не надано документів, що характеризують особу батька-насильника, в свою чергу, членів комісії не цікавила така інформація, попри те, що матір письмово повідомила їх про факти вчинення чоловіком насильства щодо неї на очах у дітей.

Із вивчених життєвих ситуацій жертв насильства

Причин такої ситуації чимало — недостатня законодавча регламентація, страх потерпілих звернутися по допомогу, відсутність реагування, насамперед, з боку поліції, складність фіксації та доведення факту насильства.

“У поліцію звертаються тільки 10-15 % постраждалих”, — стверджує Катерина Левченко, президент Міжнародного правозахисного центру Ла Страда-Україна. Так, за даними Українського інституту соціальних досліджень, лише 27 % жінок вважають образи проявом насильства і тільки 32 % подібним чином оцінюють приниження. Для 49 % респонденток насильство — це побої, а 56 % згодні вважати насильством зґвалтування.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *